Жіночий журнал як об’єкт лінгвістичної антропології

Sažetak

У статті запропоновано теоретичні і практичні заса­ди вивчення мови жіночого журналу в контексті кореляції „лінгвістична антропологія – лінгвокультурологія – лінгво­стилістика“. Диференційовано сучасні аспекти такого до­слідження на основі зіставлення завдань лінгвістичної ан­тропології та лінгвокультурології. Запропоновано під час дослідження мови ЗМІ зважати на такі аспекти: моделюван­ня лінгвокультурних типажів автора як людини приватної та автора як людини соціальної (журналіст; письменник), суб’єкта журналістського твору, а також персонажа худож­нього тексту, уривки з якого використано у виданні; вста­новлення лінгвокультурної типології жанрів ЗМІ, в якій виявляється комунікативна діяльність автора-журналіста; лінгвокультурна диференціація гібридизованого контен­ту друкованого видання з погляду представлення в ньому субконтентів, а також ціннісно-аксіологічного та концепту­ально-знакового наповнення текстів журнального видання. Наголошено, що ці аспекти тісно корелюють з психо-, со­ціо- та прагмалінгвістичними особливостями презентації людини в тексті. У зв’язку з цим виділено архетипові та соціально-діяльнісні гендерні стереотипи, на фактичному матеріалі показано, як вони втілені у відповідних текстах. Відзначено, що жіночий журнал є дослідницькою базою, на якій увиразнена взаємодія вербальних і невербальних кодів презентації образу жінки, її соціотипів. Розрізнено часові зміни в ціннісно-аскіологічних, насамперед вербальних, ко­дах культури презентації інформації про життя спільноти і жінки в ній. При цьому визначена дієвість методів лінгві­стичної стилістики (функціонально-стилістичний і лекси­ко-семантичний підходи до аналізу текстів) для встановлен­ня вербальних маркерів антропоцентризму в друкованому виданні, які попри всі зміни в лінгвістичній дослідницькій парадигмі залишаються базовими.