Мовні засоби перекладу поетичного тексту в доробку представників Xарківської школи романтиків

Abstract

Статтю присвячено українській перекладацькій творчос­ті учасників харківських романтичних гуртків першої поло­вини ХІХ ст., які згодом дістали назву „Харківська школа романтиків“. Актуальність теми зумовлена потребою повні­ше розкрити перекладацьку діяльність харківських роман­тиків у контексті їхньої творчої взаємодії зі слов’янськими та західноєвропейською літературними традиціями періоду романтизму; з’ясувати значення творчості поетів-роман­тиків для розбудови української словесності, визначення самобутніх рис української літературної мови, шляхів її становлення й розвитку. Схарактеризовано вплив ідей ро­мантизму на формування історико-культурних взаємозв’яз­ків української романтичної словесності з літературною скарбницею слов’янських народів. Зосереджено увагу на ін­дивідуальних рисах перекладача та художніх засобах і при­йомах його перекладацької майстерності. Проаналізовано використання індивідуально-авторських засобів, національ­но-маркованих одиниць (пестливі слова, народно-розмовна лексика, застарілі слова, історизми, діалектизми), лінгво­стилістичних засобів (постійні епітети, народно-поетичні порівняння, народні звороти, традиційні образи-символи, повтори) у поетичних перекладах М. Костомарова, А. Мет­линського, П. Гулака-Артемовського із словацької, чеської, сербської, польської та західноєвропейських мов; виявлено лексико-граматичні та стилістичні особливості перекладів поетичних текстів, здійснених харківськими романтиками. Визначено спільні та відмінні риси перекладацької майстер­ності М. Костомарова, А. Метлинського, П. Гулака-Артемов­ського; з’ясовано естетичну вартість перекладів.

У дослідженні відзначено лінгвокультурологічне зна­чення українського перекладу, яке полягало в прагненні романтиків „українізувати“ свої переклади, що, з одного боку, засвідчило апробацію потенційних можливостей на­роднорозмовного варіанта української літературної мови, а, з іншого, – свідому спробу маніфестувати в літературному контексті духовну спорідненість слов’ян і пробудження в читача почуття слов’янської єдності.